До дня звільнення – зворотній відлік. Залишилося 3 місяці — і свобода. Хотілося б сказати, що вона — омріяна. Але чи справді?
Уперше в колонію він потрапив ще підлітком. Нині йому 40.
Черговий строк відбування покарання — він же крайній — тривав 4 роки. Та загалом за ґратами залишилося більше пів життя — понад 20 років.
Чи ця судимість стане останньою?
Чоловіка кличуть на розмову. В колонію прийшла соціальна працівниця. Вона проводить бесіду з усіма, хто готується до звільнення.
Чи є житло? Чи хтось зустрічатиме? Чи на свободі хтось чекає? Чи є до кого їхати? Чи є захворювання, що потребують безперервного лікування? Проблеми з документами, забезпеченням?
Він майже впевнений, що вдома на нього не чекають. Та попри ризик залишитися без даху над головою, вирішує спробувати повернутися до рідних.
«Що довше людина відбуває покарання, то менше у неї шансів на родинні звʼязки, на які дійсно можна покластися.
Кожен третій, хто звільняється з місць позбавлення волі, на свободі не має підтримки. Особливо це спостерігається у людей, які відбувають покарання з підліткового віку. Вони не встигають побудувати власні сімʼї, де би на них чекали.
Якщо ж говорити про тих, у кого до увʼязнення були родини, то протягом відбування покарання вони часто розпадаються. Як наслідок, після звільнення людині немає куди повертатися», — розповідає Ірина Жевренова, регіональна координаторка FREE ZONE у Миколаєві.
Так сталося і з цим чоловіком, згадує вона.
«Він довго думав, куди їхати після звільнення. Та все ж вирішив в Миколаїв, додому. Ми дали йому сертифікат в продуктовий магазин та оплатили квиток з колонії в Миколаїв. Але вдома на нього не чекали…».
Перший день на свободі після чотирьох років в увʼязнені. Усе змінилося. Як це — жити, коли війна? Блекаути, блокпости, повітряні тривоги. Що робити, якщо зупинять військові ТЦК?
Перший час після звільнення завжди найскладніший. Адаптація до життя на свободі після років увʼязнення може тривати місяці. Він це знає з власного досвіду. Але як буде цього разу з урахуванням ще й війни?
Ось його дім. Квартира. Та вже за кілька годин він зателефонує координаторці FREE ZONE: «Я не можу залишатися вдома. Прямую до друзів».
В Україні досі немає системної програми адаптації людей, які звільняються з місць позбавлення волі. Тож усе залежить лише від самої людини, каже Ірина.
«Хтось сильніший і може підлаштовуватися під ситуацію, хтось менш вольовий… Та якщо у людини відсутній на свободі гачок, за який можна зачепитися, вона або одразу буде вчиняти протиправні дії і дуже швидко повернеться назад в колонію, або ж з нею щось трапиться», — каже вона.
Цю проблему загострює й сам факт війни в країні.
«Під час відбування покарання у засуджених часто порушуються соціальні зв’язки. Сімʼї під тиском війни виїжджають за кордон. Багатьом звільненим, яких протягом останніх років супроводжувала наша організація, фізично немає куди повертатися: дім або на окупованій території, або зруйновано. І ця проблема системно не вирішується», — додає Світлана Большева, керівниця сервісних напрямків роботи FREE ZONE.
За її словами, багато хто, не маючи підтримки, знову повертається до звичного кола спілкування, а згодом — і до місць позбавлення волі.
У друзів він пробув лише кілька днів.
«Мені немає, де жити. Я нічого не маю», — каже чоловік у черговій телефонній розмові з координаторкою.
Залишається один варіант — реабілітаційний центр.
«Це був релігійний центр, де діють свої правила й умови. Йому вони не підійшли», — розповідає Ірина.
За тиждень він зателефонує знову — повідомити, що вирішив іти до ЗСУ. Після цього зв’язок обірвався.
Втім, цих послуг неможливо надати всім, хто їх потребує. З огляду на це, на думку Світлани, громадам потрібно розбудовувати систему шелтерів, де люди після звільнення зможуть отримати найнеобхідніші послуги та підтримку. Ідеться не просто про місце для ночівлі, а про простір, де ведеться робота з людиною, планування її майбутнього.
«Наявна система шелтерів не задовольняє потреби. До того ж серед існуючих шелтерів мало тих, що відкриті приймати людей після звільнення. Нам потрібно посилювати систему надавачів соціальних послуг, адже сьогодні ані соцслужби, ані громади не готові приймати звільнених та сприяти їхній реінтеграції. Важливо, щоб на місцях побачили цю проблему й створили умови для підтримки таких людей. Людина має звільнятися, уже знаючи, до кого може звернутися в громаді, куди прямує», — наголошує Світлана.
На її думку, лише комплексний супровід людей на місцевому рівні може якісно вплинути, у тому числі, на криміногенну ситуацію в громадах.
Якщо ви або хтось із ваших близьких незабаром звільняється з місць позбавлення волі й потребує допомоги, зверніться до нас у FREE LIFE або знайдіть контакти координатора FREE ZONE у своєму місті в розділі «Про нас».
Діяльність впроваджується за підтримки Фонду Елтона Джона з боротьби зі СНІДом та є комплементарною до послуг, що реалізуються за підтримки Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. В умовах скорочення фінансування Глобального фонду саме підтримка Фонду Елтона Джона з боротьби зі СНІДом забезпечує сталість цієї роботи.
